Однажды тёмной ночью, я спала сладким сном. И сон я от Господа видела небеса
Господь мне показал. Я стояла на дороге узкой гладкой, очень тёмной и пустой.
Я голову к верху подняла, а там звёзды сияли ярким светом. Руки к верху я подняла и стала от земли я отрываться и полетела к Небесам. Я летела и смотрела на тёмно – синее небо на эти яркие звёзды мне стало очень страшно, но
я летела, не чуя страха. Друг я приблизила, к этим небесам почувствовала как они
небу к другим небесам. Я дальше летела, глаза к верху подняв
а там другие небеса и другое небо они было, голубые чем, прежнее и я летела
проходят сквозь них они накрыли меня нежным покрывалам. И я полетела дальше
к другому небу и другим небесам и на моём лице сияло счастье и любовь. И я
когда стала, подлетать к этим небесам я ощутила как они опять сквозь меня
прошли, и я опять ощутила, счастье и любовь Божественных Небес. И я опять
дальше полетела и видела новые небеса. Они были, белые и когда я приблизилась, я подумала что сквозь них я не пройду и как только я это сказала, я в миг на земле оказалась. А потом ко мне один человек подходит вес белый белым платье.
Он сказал мне: « Не бойся ты всегда в моих руках». Лица я его не видела, оно
было закрыто капюшоном. И он взял мои руки, и мы стали с ним танцевать.
13.04.2013.г
Лена Куликова.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
